Jahrestag des russischen Großangriffs auf die Ukraine
(Фото на сайті www.facebook.com/winfried.nahtwei )
Доброго дня, дорогі співгромадяни з України,
шановні мешканці Мюнстера,
Раніше люди казали, що в Мюнстері або дощ йде, або дзвони дзвонять. Але зараз це вже не завжди так. Коли ми стояли тут разом 24 серпня 2022 року на День Незалежності України, яскраво світило сонце. (Примітка: сьогодні дощить і холодно. Курсивом помічені доповнення до виголошеної промови. )
Рік війни в Європі
– якої не було з 1945 року, коли війська союзників завершили шестирічну агресивну війну нацистської Німеччини і військовим шляхом звільнили Європу;
– якої навряд чи можна знайти деінде у світі: суверенна держава знищується, кордони зміщуються насильницьким способом.
Це суперечить першому принципу Статуту Організації Об’єднаних Націй: суверенна рівність усіх її членів, територіальна цілісність і політична незалежність держави. (Стаття 2)
І це робить держава, яка має право вето в ООН і володіє ядерною зброєю.
Рік війни в Європі
Велике здивування викликала військова слабкість російської армії, яка раніше здавалася такою непереборною. Тим більше російська армія намагається компенсувати свою слабкість страшенною жорстокістю, тероризуючи цивільне населення.
Однак багатьох у цій країні здивувала неймовірна сила опору українських збройних сил, і перш за все, спільний опір населення. Це заслуговує найбільшої поваги.
В цьому контексті дуже приємно читати в сьогоднішньому випуску газети Süddeutsche Zeitung наступне: реформа українських збройних сил, що були зруйновані в 2014 році, отримала вагому підтримку високопоставленої групи радників з країн НАТО, в тому числі Фолькер Хальбауер, колишнього генерал-лейтенанта Збройних сил Німеччини, який був командувачем німецько-нідерландського корпусу в Мюнстері в 2013-2016 роках.[1]
АЛЕ
Рік тому разом з російською атакою відбулося жорстке протверезіння.
Роками негативний вплив Путіна недооцінювали, применшували і видавали бажане за дійсне. Попередження з України, Польщі та країн Балтії не сприймалися серйозно.
У мене таке враження, що це применшення серйозності ситуації і видавання бажаного за дійсне стосовно мирної політики частково повертається до німецького суспільства.
Вимагають негайних переговорів і негайного припинення вогню.
Це було б дуже бажано! Дипломатія завжди повинна шукати точки, за які можна зачепитися, навіть у найскладніших конфліктах.
Але як це зробити маючи агресора, який хоче знищити українську державність і дає тероризувати, ґвалтувати, висилати і викрадати мирне населення?
До пані Шварцер, заслуженої німецької феміністки: Відколи ви рекомендуєте вести переговори і йти на компроміси з ґвалтівниками?[2]
Надходять вимоги припинити постачання зброї
Це нібито затягне війну.
Що сталося би, якби постачання зброї було припинено? Україна стала би беззахисною, завойовник отримав би повну свободу дій – і, як показує досвід, це не стало би кінцем насильства!
Погляд в минуле у 1941 рік на прикладі Мюнстера
Під час нападу німецького Вермахту на Радянський Союз 22 червня 1941 року, на півдні, на українській землі, у бойових діях брала участь 16-та танкова дивізія з Мюнстера, що в Вестфаліі. Вже через кілька тижнів, у липні, вона пройшла через район Бердичева (Бердичів) північніше від Вінниці. (Вінницю та Мюнстер пов’язують партнерські відносини з грудня). У Бердичеві німецькою зондеркомандою 4а було розстріляно спочатку 300 осіб у липні, а потім понад 18 000 у вересні. Таким чином, було зруйновано „російський Єрусалим“.
Через рік 16-та танкова дивізія з Мюнстера вихвалялася тим, що знищила 1000 радянських танків.[3]
Моє питання: чи можуть нащадки німецького воєнного покоління сказати сьогодні людям в Україні, на яких напали: «Ви то можете захищатися. Але дивіться, як ви самотужки розберетеся з тими, хто вдерся, бомбить і обстрілює вас“?
Допомога при самообороні дозволена міжнародним правом і навіть є обов’язковою з огляду на наші вимоги щодо спільної безпеки. Це ДОПОМОГА У ВИЖИВАННІ!
Бажати миру – це елементарно правильно і важливо! Але самого лише бажання миру недостатньо!
Там, де мир і міжнародне право брутально порушуються, мир може бути встановлений лише через закон та солідарність.
Про це йдеться в Статуті ООН, що був прийнятий як фундаментальний висновок всього через 49 днів після закінчення Другої світової війни ( ст. 1, 2, 33 і далі, 39 і далі).
І саме вчора Генеральна Асамблея ООН підтвердила це переважною більшістю голосів – з ясністю набагато більшою, ніж у випадку з деякими мітингами сьогодні та завтра з їхніми пустими побажаннями миру.
Солідарність з Україною!
Післямова: Мітинг „Солідарність з Україною“ був скликаний перед Вестфальською ратушею миру в Мюнстері Товариством захисту народів, що перебувають під загрозою, а також українською громадою. До мітингу закликав також християнський демократичний союз ( ХДС/ CDU). Серед промовців були Кайо Шукала (Товариство захисту народів, що перебувають під загрозою), Марія Шарко / Ольга Штромбергер (українська громада), бургомістерін Ангела Штелер, вікарій-єпископ доктор Штефан Зекорн, депутат ландтагу від християнсько-демократичного союзу Сімона Вендланд, історик Ріта Ціммерманн, Ісмет Нокта (спілка Ноїв ковчег), я, як колишній член Бундестагу від партії зелених, зокрема як член Консультативної ради з питань цивільного запобігання кризовим ситуаціям та розбудови миру Федерального уряду; від членкині Бундестагу Свеньї Шульце ( соціал-демократична партія Німеччини) було зачитано звернення. У холодну та дощову погоду зібралося до 250 осіб, переважно українські жінки та діти. Люди уважно слухали промовців, гаряче аплодували та дружно вигукували. Не можна було не помітити зворушеність, біль, смуток і сердечність.
Після мітингу відбулося спілкування за чаєм та кавою на соборній площі (домплатц), а потім екуменічне богослужіння за мир в соборі (іm Dom).
На той же день по обіді Оснабрюцька мирна ініціатива та Мюнстерський мирний форум закликали до створення живого ланцюга між Оснабрюком і Мюнстером під гаслами: „Мир зараз! Menschenkette von Friedenssaal zu Friedenssaal – Frieden-Gerechtigkeit-Klimaschutz“ (Живий ланцюг від Зали Миру до Зали Миру – Мир-Справедливість-Захист Клімату) в пам’ять про „укладення Вестфальського договору 375 років тому, народження міжнародного права“, в „річницю вторгнення Росії в Україну“. [4]Чисельні церковні спільноти, організації та установи (близько 80) закликали до участі в живому ланцюгу.
Напередодні заходу заклик до живого ланцюга миру був розкритикований у Мюнстері за те, що він акцентує увагу на загальних принципах миру і жодним чином не закликає до солідарності з Україною. Партія Зелених, соціал-демократична партія Німеччини та партія Вольт чітко розкритикували це у спільній заяві і закликали висловити цю солідарність під час живого ланцюга. Християн тут-демократичний союз розкритикував заклик до живого ланцюга такими ж словами і закликав лише до акції солідарність з Україною.
(Моя заява на www.domainhafen.org, 27 січня)
На момент замикання живого ланцюга, хвилини мовчання за жертвами війни і насильства та виконання пісні „Дайте миру шанс“ акція „Солідарність з Україною“ була перервана, а два банери („Путін: зупини війну!“ + В.В. Путін агресор і військовий злочинець …“) були зняті.
Наскільки глибоко розділилися реальні мирні рухи під загальними побажаннями миру, можна було побачити на Принціпальмаркт. На перехресті Зальцштрассе Німецьке товариство миру – об’єднання противників війсьаової служби( DFG -VK) разом з мирною кооперативою Мюнстера (Friedenskooperative Münster) закликали до участі в живому ланцюгу під гаслом „Досягти миру без зброї – складіть зброю!“ приблизно одночасно з акцією за солідарність з Україною,
Такими словами на каналі «Münster Tube – Мюнстер знизу» закликали до участі в ланцюгу:
„З огляду на те, що белліцисти навколо Вінфріда Нахтвея та д-ра Кайо Шукалла будуть мітингувати одночасно з нами перед Залою Миру, і будуть сприяти продовженню війни та можливій ескалації, оскільки вони будуть закликати надати більше зброї німецьким урядом, що суперечить солідарності з жертвами війни в усьому світі, а також в Україні, ми вирішили не брати участі в цих недостойних махінаціях і відзначити початок війни внаслідок нападу Росії на Україну належним чином.»
Мітинг перед ратушею був зірваний – за словами одного з учасників навмисно – гучною музикою з колонки. Коли українці розгорнули довгий український прапор з фотографіями жертв, на них почали тиснути активісти живого ланцюга, щоб вони згорнули прапор. Послання було зрозумілим: в цей момент видима солідарність з жертвами російської агресії перед Вестфальською ратушею миру була небажаною. Тих, хто виступив на мітингу за міжнародне право на самооборону і за надання допомоги у виживанні тим, кому наразі вдалося вижити, тобто тих, хто просто встав на захист Статуту ООН – як і мер Штелер, єпископ-помічник Зекорн і всі присутні біженці з України – обидві «групи миру“ назвали беліцистами, тобто такими, що розпалюють ворожнечу. Це невимовно.
Мій висновок: Дякую ініціаторам та організаторам акції солідарності. Попри всю виправданість і необхідність висловити загальне прагнення до миру і згадати Вестфальський мир, до букв укладений 375 років тому. У річницю російського вторгнення в Україну, явна солідарність з окупованою і тероризованою Україною разом проти російського агресора залишилася надто малою. Той факт, що відбулися дії, явно спрямовані проти солідарності з Україною, є скандалом з огляду на партнерство солідарності між містами Мюнстер та Вінниця. Російська агресивна війна сягає розмірів цивілізаційного зламу, принаймні для Європи. Очевидно, що це ще дуже мало усвідомлюється.
[1] 1 Georg Mascolo, Krieg in der Ukraine – Rührt Euch, SZ 23.02.2023, https://www.sueddeutsche.de/kultur/ukraine-krieg-armee-militaer-1.5757006?reduced=true
[2] Vgl. „Manifest für Frieden“ von Schwarzer + Wagenknecht Solidaritätsverweigerung gegenüber Überfallenen – mein Kommentar“, www.domainhafen.org , 23.02.2023
[3] Ausführlich zum deutschen Vernichtungskrieg auf dem Boden der Ukraine mein Artikel „Bloodlands Ukraine und deutsche historische Verantwortung“ www.domainhafen.org 23.02.2023
[4] Friedenskette https://www.friedenskette23.de/
